Перейти до основного вмісту

Підкова на добру згадку

Під час краєзнавчої експедиції на території колишнього села Весела Долина 27 серпня 2025 року мною було виявлено цікаву знахідку - старовинну підкову, встромлену просто в стовбур величезного дерева. Підкова мала доволі великі розміри, вірогідно, належала коню-тягачеві. 

Раніше мені ніколи не доводилося бачити нічого подібного. Припускаю, що давно хтось вирішив залишити цю підкову як пам’ять про село (яке колись існувало тут) та про коней, яких тримали його мешканці. Унікальності знахідці додає й те, що, найімовірніше, підкову викували у місцевій кузні. 

Кована підкова вросла прямо в дерево.

Поділившись інформацією з колегами-краєзнавцями, я почув різні думки. Одні вважають цю знахідку надзвичайно цікавою, інші ж зауважують, що вона могла зашкодити дереву. Ця історія нагадує мені написи на старих тополях, які стоять, немов би люди з непростим минулим у «татуюваннях» часу. 

На мою думку, ця вросла у тополю підкова, сьогодні має історичну цінність і символізує одну з галузей, якою займалися мешканці села Весела Долина. Для мене ж вона не просто шматок металу в дереві, а символ колишнього життя, що колись тут вирувало. Вона немов жива пам’ять про минуле, яке досі дихає серед цих дерев.

Джерело: Корбут М. І., Село Весела Долина, 2025р.

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Спогади Михайла Андрійовича Щербяка

Весела Долина: село, яке живе у пам’яті. За спогадами Михайла Андрійовича Щербяка, 1938 р. н. "У 1950 році наша сім’я переїхала до села Весела Долина. Поселили нас у хату, в якій навіть криші не було. Раніше там жила одна жінка, але її імені я вже не пам’ятаю. Нас було шестеро дітей і мама. Біля будинку росли сливи, груша, у самому селі були гарні сади - було дуже красиво. Та пізніше плодові дерева почали вирубувати, бо на кожну деревину наклали податок. У селі було 36 хат. Наша хата була не мала, а вулиця тягнулася з півдня на північ. У кожній хаті жила своя родина. Були конюшні, бетонні високі силосні ями - добротні. Коні тоді були робочі, потрібні в господарстві. Зліва направо. Щербяк Раїса (дружина брата Степана, діти Наталя і Катерина), Щербяк Любов , Щербяк Марія , Щербяк Михайло, Щербяк Степан (брат), Зубенко Анатолій (чоловік сестри Ганни) та Зубенко Ганна (сестра). Зліва направо діти: Катя Щербяк, Віктор Щербяк, Наталя Щербяк, Валентина та Віктор Зубенки. Фото приблизно 1...
Дописати коментар
Докладніше

Спогади Василя Лукіча Бабушкіна

Вісімдесятирічний старожил Василь Лукіч Бабушкін згадує, як у молоді роки разом із товаришами ходив на риболовлю до ставка в селі Весела Долина. Тоді добре клювали шаран, карась, білий і чорний бичок, а також тюлька. Над ставком росли величезні верби, тополі та груші. За словами Василя Лукіча, такого зеленого й красивого ставка не було більше ні в одному селі. Люди відпочивають біля ставка у с.Весела Долина. Світлину надіслала Nina Zholomus. В селі Весела Долина (яке ще називали Лохмачовою) розводили чимало риби, тому навіть хлопці з Привільного частенько приходили сюди ловити шаранчиків, а потім бігали до клубу. А ще Василь Лукіч пригадує, чому село Весела Долина називали також хутором Лохмачова. За його словами, колись тут жив один пан, дуже бородатий чоловік. Через це люди прозвали його Лохмачем. Коли він приїжджав до Борисівки, діти бігли за возом і вигукували: «Лохмач їде, цукерки розкидає!» Джерело: Корбут М. І., Село Весела Долина , 2025р.
Дописати коментар
Докладніше

Степові дороги до школи: спогади Світлани Огури

Ще не так давно наші бабусі та дідусі, які жили далеко від школи, добиралися туди пішки. Іноді добрі люди підвозили попутників кіньми або на автомобілі. Одна така історія мені стала відома від Світлани Огури, яка мешкала раніше у селі Весела Долина, якого вже немає. Світлана розповідає, що вони разом з братом Іваном до восьомогу класу ходили в школу самі. Іноді снігу було так багато, що коні не могли йти через глибокий сніг, особливо біля дубової посадки. Тоді ми з братом Іваном (Світлана й Іван - близнюки, 1964 р.н.) долали цей шлях самотужки. Відстані до школи для кожного були різні: кому треба було йти три кілометри, декому - п’ять, а Світлані Огурі - усі сім. Її сім’я мешкала на Томаківщині, нині Нікопольский район, село Весела Долина (на жаль теперішнім часом неіснуюче). У сім’ї Огури було четверо дітей: Василь, В’ячеслав та близнюки Іван і Світлана. Збираючись до школи, вони брали з собою підручники і невелику торбинку з їжею, яку їм заздалегідь приготувала мати, та вирушали в до...
Дописати коментар
Докладніше