Спогади Михайла Андрійовича Щербяка

Весела Долина: село, яке живе у пам’яті.

За спогадами Михайла Андрійовича Щербяка, 1938 р. н.

"У 1950 році наша сім’я переїхала до села Весела Долина. Поселили нас у хату, в якій навіть криші не було. Раніше там жила одна жінка, але її імені я вже не пам’ятаю. Нас було шестеро дітей і мама. Біля будинку росли сливи, груша, у самому селі були гарні сади - було дуже красиво. Та пізніше плодові дерева почали вирубувати, бо на кожну деревину наклали податок.

У селі було 36 хат. Наша хата була не мала, а вулиця тягнулася з півдня на північ. У кожній хаті жила своя родина. Були конюшні, бетонні високі силосні ями - добротні. Коні тоді були робочі, потрібні в господарстві.

Зліва направо. Щербяк Раїса (дружина брата Степана, діти Наталя і Катерина), Щербяк Любов , Щербяк Марія , Щербяк Михайло, Щербяк Степан (брат), Зубенко Анатолій (чоловік сестри Ганни) та Зубенко Ганна (сестра).

Зліва направо діти: Катя Щербяк, Віктор Щербяк, Наталя Щербяк, Валентина та Віктор Зубенки.

Фото приблизно 1963-1964 років.

Спочатку магазину в селі не було - ходили до Петрівки. І в клуб теж у Петрівку ходили. Там знаходилася і колгоспна контора. Пізніше магазин зробили в колишній кладовій.

Село Весела Долина.

Я жив у Веселій Долині з 1950 до 1958 року, а потім переїхав до Кривого Рогу. Приїжджав у гості до брата Степана Андрійовича, який залишився жити в нашій хаті зі своєю родиною. Світла в селі не було аж до 1953 року.

До війни було три ставки, але згодом вони замулилися й заросли. Риба переважно була карась. Біля ставка росли сливи і велика шовковиця. Біля греблі стояли високі тополі.

Брати і сестри Щербяк. Зліва на право Василь Андрійович, Марія Андріївна, Михайло Андрійович Нижній ряд Андрій Андрійович, Ганна Андріївна, Степан Андрійович.

Чому село Весела Долина називали Лохмачова? Бо колись тут мешкав пан на прізвище Лохмач. Через це і селян інколи називали «лохмачами». Борисівські люди так нас і прозивали.

У селі була школа до третього класу. Хто старший - ходили в сусідню Петрівку. А я навчався в Сергіївській школі - 7 кілометрів від дому.

Село почало занепадати через те, що не було дороги. Вважалось «не перспективне». А потім усі роз’їхалися - хто куди…

Мені б дуже хотілося, щоб Весела Долина знову відродилась. Село було справді веселим, з хорошими, дружніми людьми".

Цей матеріал підготовлено за допомогою онуки Михайла Андрійовича - Ксенії Щербяк.