ІСТОРІЯ

Томаківські степи, як і сусідні території, відомі ще з часів скіфської доби. У цій місцевості донині збереглося багато курганів, що височіють над полями. У XVIII столітті ці землі входили до складу Кодацької паланки — адміністративно-територіальної одиниці Війська Запорозького Низового. Центром паланки було місто Новий Кодак. У цьому районі розташовувались запорозькі зимівники, села та маленькі хутори. Один із таких хуторів знаходився в найвіддаленішому кутку степу. Перші згадки про нього з'являються на карті 1853 року, де він позначений як хутір Дар’ївський. Він був розташований на правому березі балки, яку називали Камликова. У середині XIX століття в цій балці було три ставки.

Хутір Дар'євський.
Карта 1853р.

Відстань від хутора Дар’ївського до найближчих населених пунктів була такою: до села Семенівка — 7 км, до Петрівки — 6 км, до Борисівки — 5 км, до Привольного — 5 км, до Сергіївки — 9 км. На тій самій карті 1853 року поруч із хутором Дар’ївським позначені й інші населені пункти: селище Мар’ївське, хутори Кирносова, Ловягіна (тепер — село Борисівка), а також Мар’їнськ (поблизу с. Семенівка). Однак від цих хуторів залишились лише спогади.

Хутір Дар'євський згадується у джерелі «Список земельных владений Екатеринославского уезда Екатеринославской губернии» за 1899р.

Між селами Семенівка, Борисівка та Привольне простягались широкі простори колишнього степу, які сьогодні зайняті фермерськими угіддями. Для звичайної людини це просто велика площа сільськогосподарських земель, де вирощують пшеницю, кукурудзу або соняшник. Сучасні поля перетинають ґрунтові дороги, якими рухається сільськогосподарська техніка: трактори, комбайни, вантажівки та інші транспортні засоби.

Навесні.

На перший погляд, місцеві пейзажі можуть здатися досить одноманітними: поле, дорога, лісосмуга — найпоширеніший вид цього регіону, що майже не змінюється навіть на кількох кілометрах. Ландшафт цієї території в основному рівнинний, хоча іноді зустрічаються невеликі пагорби та впадини. Увесь простір перетинають глибокі яри і довгі балки, деякі з яких покриті густими байрачними лісами.

НАЗВА ХУТОРУ 

Хутір Дар’євський деякі місцеві жителі називають Лохмачевим, а інші - Веселою Долиною. Імовірно, протягом свого існування цей хутір мав кілька назв. Одні мешканці запам’ятали одне найменування, інші - інше. З часом щось могло забутися або спотворитися в усній традиції, однак краще мати кілька назв для позначення місцевості, ніж жодної. До речі, офіційну назву, зазначену на карті 1853 року - хутір Дар’євський - старожили з навколишніх сіл вже не пам’ятають.

У книзі «Список земельных владений Екатеринославского уезда Екатеринославской губернии» за 1899 рік, на сторінці 41, згадується, що дворяни Пилипенко Миколай і Федір Миколайовичі володіли землею в хуторі Дар’євському, який належав до Анастасівської волості. За ними було закріплено 129,8 десятин придатної для обробітку землі та 1,2 десятини непридатної, разом — 131 десятина.

Далі, на сторінці 42 цієї ж книги, вміщено відомості про те, що дворяни Пилипенко Гаврило та Григорій Павловичі також володіли землею в хуторі Дар’євському Анастасівської волості. За ними було закріплено 129,8 десятин придатної для обробітку землі та 1,3 десятини непридатної - разом 131,1 десятини.

СПОГАДИ ВІКТОРА КОСТЯНТИНОВИЧА ОМЕЛЬНИЦЬКОГО

За словами місцевого мешканця села Семенівка Віктора Костянтиновича Омельницького, він добре пам’ятає, що в степах існував хутір під назвою Весела Долина. За Погожівським його також називали Лохмачева. Це був старий хутірець, життя в якому вирувало. Пізніше, вже в радянський період, там навіть збудували магазин. Люди жили добре, а природа була надзвичайно гарною.

Таким був ставок у Веселій Долині.
Світлину надав Дмитрівський Старостат.

Віктор Костянтинович розповів, що навіть «із Марганця туди приїжджали кутити». Нині на місці хутора не залишилося жодної хати. Все заросло густими чагарниками. Колись там був плодовий сад і невеликий ставочок, згадує старожил. В цьому хуторі жили переселенці на прізвище Огури - брати Іван та Василь. Це були браві, бойові хлопці. Там, де колись стояв хутір, і досі ростуть великі тополі. На їхній корі брати вирізали свої імена, прізвища, а також малюнки луків і стріл. Віктор Костянтинович припускає, що ті вирізьблені сліди, можливо, вже заросли корою. 

Мешканка Томаківки Валентина, уродженка села Семенівка, згадує, що у хуторі була всього одна вулиця, на якій здебільшого стояли мазанки. Цегляних будинків було небагато. Вулиця проходила зліва від тих самих тополь. Нині на цьому місці - розоране поле. Через значну відстань до найближчих сіл, мешканці хутора Дар’євського тримали коней, а також мали власну кузню. У радянський час сюди, з сусідньої Томаківки, після 9 класу привозили школярів на виробничу практику. Вони жили у будівлі клубу, який на той час ще функціонував.

Жінки чистять сурго, щоб потім зробити віники.
Світлина з сімейного архіву Анатолія Щербяк.

У книзі «Історія міст і сіл УРСР» 1969р. знаходимо наступну інформацію: «Петрівка (давня назва Пилипенкове) - село, центр сільської Ради, розташоване за 7 км на південний захід від районного центру і за 10 км від залізничної станції Мирова. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Весела Долина, Семенівка, Сергіївка. Населення - 157 осіб. Колгосп «Ленінський шлях» має 3864 га орної землі. Основний напрям артілі - вирощування 848 зернових та м’ясо молочне тваринництво. Допоміжні галузі господарства - садівництво, птахівництво, шовківництво. Село виникло після 1861 року».

Джерело: Корбут М. І., Село Весела Долина, 2025р.