Перейти до основного вмісту

Стара Груша

Це одна з небагатьох груш, що збереглася в цьому урочищі. Вона росте неподалік ставка. Хотілося б зберегти кожне деревце, яке тут лишилося, незалежно від його віку. Добре, що це дерево дожило до наших днів, адже навколо, як і в багатьох інших місцях, видно лише пеньки. 

Стара груша, яка пережила село.

На мою думку, ми повинні берегти старі ліси й водночас створювати нові заліснення у степах. У нашій Дніпропетровській області лісів залишилося небагато, і з кожним роком їх стає все менше. 

За спогадами місцевих жителів, після того як цегляні будинки розібрали, а глиняні мазанки знесли, їх залишки закопали у велику яму неподалік. Тоді ж було видано наказ спиляти всі дерева, що росли вздовж вулиць, аби розорати землю й утворити нове поле. 

Це були акації, тополі та інші дерева. Людям було боляче дивитися на це, адже саме тут минуло їхнє дитинство: вони зростали серед цих дерев, слухали спів птахів, яким затишно було на їхніх гілках. Тут жили й працювали їхні батьки, діди та бабусі. Добре, що старі дерева залишилися хоча б навкруги цього ставка та нагадують про історію села під чудовою назвою - Весела Долина.

Джерело: Корбут М. І., Село Весела Долина, 2025р.

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Спогади Михайла Андрійовича Щербяка

Весела Долина: село, яке живе у пам’яті. За спогадами Михайла Андрійовича Щербяка, 1938 р. н. "У 1950 році наша сім’я переїхала до села Весела Долина. Поселили нас у хату, в якій навіть криші не було. Раніше там жила одна жінка, але її імені я вже не пам’ятаю. Нас було шестеро дітей і мама. Біля будинку росли сливи, груша, у самому селі були гарні сади - було дуже красиво. Та пізніше плодові дерева почали вирубувати, бо на кожну деревину наклали податок. У селі було 36 хат. Наша хата була не мала, а вулиця тягнулася з півдня на північ. У кожній хаті жила своя родина. Були конюшні, бетонні високі силосні ями - добротні. Коні тоді були робочі, потрібні в господарстві. Зліва направо. Щербяк Раїса (дружина брата Степана, діти Наталя і Катерина), Щербяк Любов , Щербяк Марія , Щербяк Михайло, Щербяк Степан (брат), Зубенко Анатолій (чоловік сестри Ганни) та Зубенко Ганна (сестра). Зліва направо діти: Катя Щербяк, Віктор Щербяк, Наталя Щербяк, Валентина та Віктор Зубенки. Фото приблизно 1...
Дописати коментар
Докладніше

Спогади Василя Лукіча Бабушкіна

Вісімдесятирічний старожил Василь Лукіч Бабушкін згадує, як у молоді роки разом із товаришами ходив на риболовлю до ставка в селі Весела Долина. Тоді добре клювали шаран, карась, білий і чорний бичок, а також тюлька. Над ставком росли величезні верби, тополі та груші. За словами Василя Лукіча, такого зеленого й красивого ставка не було більше ні в одному селі. Люди відпочивають біля ставка у с.Весела Долина. Світлину надіслала Nina Zholomus. В селі Весела Долина (яке ще називали Лохмачовою) розводили чимало риби, тому навіть хлопці з Привільного частенько приходили сюди ловити шаранчиків, а потім бігали до клубу. А ще Василь Лукіч пригадує, чому село Весела Долина називали також хутором Лохмачова. За його словами, колись тут жив один пан, дуже бородатий чоловік. Через це люди прозвали його Лохмачем. Коли він приїжджав до Борисівки, діти бігли за возом і вигукували: «Лохмач їде, цукерки розкидає!» Джерело: Корбут М. І., Село Весела Долина , 2025р.
Дописати коментар
Докладніше

Степові дороги до школи: спогади Світлани Огури

Ще не так давно наші бабусі та дідусі, які жили далеко від школи, добиралися туди пішки. Іноді добрі люди підвозили попутників кіньми або на автомобілі. Одна така історія мені стала відома від Світлани Огури, яка мешкала раніше у селі Весела Долина, якого вже немає. Світлана розповідає, що вони разом з братом Іваном до восьомогу класу ходили в школу самі. Іноді снігу було так багато, що коні не могли йти через глибокий сніг, особливо біля дубової посадки. Тоді ми з братом Іваном (Світлана й Іван - близнюки, 1964 р.н.) долали цей шлях самотужки. Відстані до школи для кожного були різні: кому треба було йти три кілометри, декому - п’ять, а Світлані Огурі - усі сім. Її сім’я мешкала на Томаківщині, нині Нікопольский район, село Весела Долина (на жаль теперішнім часом неіснуюче). У сім’ї Огури було четверо дітей: Василь, В’ячеслав та близнюки Іван і Світлана. Збираючись до школи, вони брали з собою підручники і невелику торбинку з їжею, яку їм заздалегідь приготувала мати, та вирушали в до...
Дописати коментар
Докладніше